Згадати Все: Алкоголізація, або Як спивали людей у Союзі

Хто пив і де пили?

У радянському союзі були лише дві справді масові розваги – книги і алкоголь. І якщо споживання літератури вимагало хоч якихось інтелектуальних зусиль, то щоб випити, особливого розуму не треба було. Перехилити чарку зранку? Та запросто. Для багатьох це було щоденною нормою і це був так званий “побутовий алкоголізм”. “Вживаєш щодень алкоголь і не вважаєш це якимсь криміналом. Це є частиною роботи, а не частиною способу життя”, – пояснив сценарист та письменник Андрій Кокотюха.

Читайте також: Згадати Все: Вторинна зайнятість

Спиртова промисловість була найбільш прибутковою галуззю радянської економіки, і пили в Союзі справді масово. “Люди перебували під певним гнітом. Вони легко “сідали” на пляшку, вона була доступною. І легко спивалися”, – зазначив режисер, актор та літератор Олександр Денисенко. До слова, легко спивалися не лише люди робочих професій. Алкоголю було байдуже, хто людина – вчений чи шахтар. “Пили всі – і люди з вищою освітою, і професори, академіки, і творча еліта, і низи – слюсарі, тимчасово безробітні. Пили всі прошарки населення”, – наголосив Кокотюха.

Були і актори постійно напідпитку. Я з ними часто знімався. Були режисери, які багато випивали. Були члени знімальної групи, весь час “вквашені”. Розпивали прямо під час роботи і на це заплющували очі,

– пригадав Денисенко.

У Союзі алкоголь був настільки цінним товаром, що фактично став паралельною валютою. “Не було ніде такої країни і нема досі, де б алкоголь називали “жидкая валюта”, – додав Кокотюха. До того ж, без пляшки не вирішувалось жодне серйозне питання. Для такого роду хабара навіть була своя окрема назва – “могорич”. Письменник Юрій Винничук поділився спогадом: “Мені треба було опалення провести. Діставати труби, діставати батареї тощо. Ясна річ, я брав горілку чи коньяк і йшов домовлятися”.

На випивох малювали карикатури в сатиричних журналах і висміювали в стінгазетах

Але просто вручити людині пакет із пляшкою коньяку чи “Столичної” – таке нікуди не годилось. “Алкохабар” передбачав, так би мовити, розширену процедуру. Як сказав Кокотюха, принесений алкоголь треба було зразу ж спільно і розпити, інакше оплата послуги вважалася неповною. І зазвичай однією пляшкою не обмежувалося. Часто вантажникам, підсобним робітникам у магазині платили саме алкоголем: бо навіщо все ускладнювати, якщо ці гроші усе одно витратять на пляшку.

Коли хтось стояв біля гастронома з пляшкою і тримав два пальці біля грудей, це означало, що йому бракує ще двох. Або з одним пальцем – значить, бракує третього. Це була класична цифра для товариства. Бо вдвох можна занудитися, а втрьох завжди розмова набагато легше лаштується,

– пояснив Винничук.

Це класична алкогольна формула – “сообразить на троих”. Річ у тім, що денний бюджет середньостатистичного радянського чоловіка становив приблизно карбованець. А горілка коштувала близько трьох. Звідси й ця магічна цифра. До того ж, троє – це яка-не-яка, а все ж компанія.

Це класична алкогольна формула – “сообразить на троих” (кадр із фільму “Афоня” 1975 року)

Відмовитися від чарки означало проявити зневагу. “Була примовка така: ти або хворий, або негідник, якщо не п’єш” – сказав Денисенко. Утім, на офіційному рівні вживання алкоголю всіляко засуджувалось. На випивох малювали карикатури в сатиричних журналах і висміювали в стінгазетах. Та попри офіційний осуд, радянська держава, по суті, сама породжувала масове пияцтво.

Будь-яке засідання будь-якої владної структури з низу до верху так чи інакше виливалося в спільну колективну п’янку. І таким чином алкоголь був легалізований. Алкоголізація не була офіційною державною політикою. Споювання населення відбувалося неофіційно, але, наприклад, через державні свята. Наприклад, 8 березня,

– розповів Кокотюха.

Прості люди переймали звички влади, і вживання алкоголю перетворилось на абсолютно буденну і навіть необхідну річ. Для того, щоб перехилити чарку, не треба було чекати особливої нагоди. Як-то кажуть, було би що випити – а свято вже знайдеться. Ставленню до алкоголю як до норми сприяв і кінематограф. Мабуть, не було жодного популярного радянського фільму, де би хтось не вживав. Часто на цьому навіть будували цілі сюжети.

Будь-яке засідання будь-якої владної структури виливалося у колективну п’янку

Застілля без алкоголю взагалі неможливо було уявити. На столі завжди має бути пляшка – такі уявлення формувалися змалечку. Андрій Кокотюха пригадав, як у віці 11-12 років у дворі діти гралися у “типову родину”: “Я зображував батька цієї родини. І я на підсвідомому рівні ходив і вдавав з себе п’яного. І ніхто з цього не сміявся – це сприймалося як норма”.

Що пили і як пили?

У Союзі напій номер один – це, без сумніву, горілка. Люди з достатком намагалися пити, наприклад, “Посольську”, бо та вважалася кращої якості. Якісними були “Сибірська” і “Пшенична”, але вона була дорожча. А найбільше купували “Столичну”. Загалом же горілка радянського розливу якістю не вражала, але альтернативи не було. Тому її пили із особливим виразом обличчя.

Радянська горілка якістю не вражала, тому її пили із особливим виразом обличчя

Часто в парі з горілкою йшло пиво. Як правило, розведене водою. Поціновувачі таких поєднань, мабуть, точно знали, чому горілка без пива – це гроші на вітер. Ну і кожен “гомо совєтікус” знав, що “йорж” – це не лише рибка з колючими плавниками. Дорожчою альтернативою горілці був коньяк. Молдавський, але краще все-таки вірменський. У радянські часи – продукт надзвичайно дефіцитний. Як і шампанське перед новим роком. Звісно, “Советское шампанское” – іншого просто не було.

У Радянському Союзі була вигадана технологія “шампанізації шампанського”. От вам розказують, що Дом Периньйон вигадав складну технологію – нічого подібного. Береться великий чан, туди вводиться вуглекислий газ і щось іще – і робиться шампанське. Один в один, як у французів. Ну, хіба трошки не таке,

– розповів письменник та видавець Віталій Капранов.

Радянські вина – це взагалі окрема історія. Назвати їх винами можна було доволі умовно: це були, як правило, солодкі плодово-ягідні напої з додаванням спирту. Зате в радянському союзі продавали херес. Але не іспанський, а вірменський. “А ще була вигадана технологія “хересизації хереса”. Я сам бачив апарат у Вірменії на заводі, який із звичайного вина робить херес”, – додав Капранов.

Читайте також: Згадати Все: Заборонене кіно

Можна було дістати й імпортний алкоголь. Здебільшого – із так званих “братніх республік”. “Були югославські вермути, були чеські, угорські, румунські вина – таких зараз і не побачиш. І доступні ціни були дуже”, – зізнався Винничук. Серед молоді алкоголем номер один був портвейн. Дешевий, не такий бридкий, як горілка, і головне – вставляє. Хоча радянський портвейн лише віддалено був схожий на свій португальський прототип.

Серед молоді алкоголем номер один був портвейн: дешевий і не такий бридкий, як горілка

Чим відрізняється “культура вживання алкоголю” від “культури неп’яніння”, які спеціальні “алкогольні” позначки ставили на особових справах офіцерів, а також про “темні часи” радянських п’яничок – дивіться у програмі.