Спорт новости в Одессы“Повернись живим” – фонд, який займається забезпеченням армії високотехнологічним обладнанням, зокрема, тепловізорами. Ба більше, там працює п’ять інструкторів, які на постійній основі навчають наших снайперів, саперів та артилеристів.
Багато з вас знає мене лише по цій програмі і помилково думає що я журналіст. Це не зовсім так. Моєю основною роботою є фонд “Повернись живим”, який я заснував на початку війни.
Читайте також: Інтерпол не допоможе: чому Україна не може заарештувати екс-посадовців
За час своєї діяльності фонд зібрав 135 мільйонів гривень і перетворив їх на обладнання для наших військ. Я можу довго розказувати про всі наші проекти. Але я хочу поговорити про інше – про роль волонтерського руху в долі нашої держави і про його майбутнє.
Якщо бути точним, то я хочу поговорити з вами про чотири речі. Перша із них – це час. Час – це найменш еластичний з усіх ресурсів. Час не можна розтягнути або поставити на паузу. Але його можна виграти, однак для цього іноді доведеться порушувати правила. Згідно з бойових статутів артилеристам заборонено складати споряджені снаряди та міни біля гармат. На думку авторів статуту – це убезпечує життя обслуги.
Фонд “Повернись живим”
Але під час боїв за Дебальцеве снаряди та міни у спорядженому стані у величезній кількості часто просто лежали насипом. Це було порушенням і ризиком, але це вигравало час. Час, достатній, щоб уразити ворожі вогневі засоби. І виграний час переважував ризики на які доводилось іти. Так само порушували правила і ми. Не знаю як зараз, але у 2014 році тепловізор вважався приладом подвійного призначення і за його зберігання можна було легко потрапити до в’язниці.
Про закупівлі пороху і куль, патронів та гільз, я промовчу. Щоб це усе купити доводилося порушувати закон збираючи готівку і пожертви на приватну картку. У 2014 році потрібно було обирати. Тому я відповів собі на просте запитання: чи готовий я у майбутньому сісти до в’язниці за те що роблю? Я думаю що ви легко вгадаєте відповідь. Те рішення позбавило мене вагань і дозволило виграти час.
Друге про що я б хотів поговорити – це люди. Я завжди і дуже щиро захоплювався проектами інших волонтерів, а особливо не відомих. Великі організації, зробили тут значний вклад. Але значно більше зробили тисячі людей з усіх регіонів, різних національностей, з різними поглядами, які говорять на різних мовах. На мою думку, саме вони зіграли у цій війні головну роль.
Мало хто з вас згадає, але перша посилка нашого фонду у зону АТО була відправлена десантникам у Луганський аеропорт. Там були бронежилети і прилад нічного бачення. Перший прилад нічного бачення в історії нашого фонду. А чи ви колись задумувались про те, хто його туди відвіз? Його відвезли туди місцеві Луганські волонтери. Люди яких я ніколи не бачив, але яким був змушений довіряти.
І вони цю довіру не зрадили. Вони доставили туди усе що ми передавали, але на превеликий жаль, декілька з них заплатили за це власним життям. Такі волонтери були всюди: в окупованих Слов’янську, Краматорську, Луганську, Донецьку, Бахмуті та Лисичанську. Багато з них лишились невідомими? Але саме вони і є цвітом українського військового волонтерства.
Тому я вважаю, що великі організації, яким випала честь бути спікерами волонтерського руху, зобов’язані захищати права і тисячі інших волонтерів. Якщо ж говорити про себе, то один із спонсорів нашого фонду сказав, що команда, зібрана заради проекту, часто цінніша за сам проект. І я точно можу сказати те саме про команду свого фонду.
Настільки різні і не схожі між собою люди не змогли б зустрітися за жодних інших обставин. За чотири роки війни співробітники фонду стали для мене другою сім’єю. Я не найкомфортніший керівник і ситуації за цей час бували різні. Але я хочу сказати, що коли я думаю про найбільше досягнення у моєму житті – я думаю про наш фонд. А коли я думаю про найбільше досягнення фонду, то думаю про його команду.
Третє про що я хочу поговорити – це результати. Час – це найцінніший ресурс, який може бути у людини, і у кожного з нас він обмежений. У цінностях нашого фонду написано, що ми цінуємо час і якщо частину свого життя ми присвячуємо волонтерській роботі, то ми хочемо, щоб вона дала результат. З іншого боку, ми розуміємо що мета військового волонтерства у тому, щоб виграти час для держави, за який вона перебудує армію і відновить суверенітет. І тому нам важливо робити дві речі – продовжувати вигравати час і допомагати державі стати на ноги.
Читайте також: Три роки військовій прокуратурі: як Матіос осоромив себе та Україну
Четверте про що я хочу з вами поговорити – це майбутнє. Майбутнє заради якого ми це усе робимо. На мою думку, Україна неодноразово платила страшну ціну за неготовність народу доводити справу до кінця. У 1991 році ми отримали незалежність, але не здобули її у власних головах. У 2004 році ми надто швидко віддали політикам контроль в надії, що змінивши одних на інших ми змінимо і систему.
Тепер ми маємо війну, і якщо ми не доведемо справу до кінця цього разу, то четвертого шансу у нас може уже просто не бути. Багато з волонтерів за останні роки стали лідерами громадської думки і одними з небагатьох кому іще вірить наше суспільство. І ми мусимо усвідомити що ця довіра – це не подарунок долі, а величезна історична відповідальність і вона дається не на завжди
На мій погляд, волонтери мусять здійснювати громадський контроль над владою і слугувати запобіжником від спроб її узурпації та неналежного використання і не шляхом походу у владу, а створюючи в Україні справжнє громадянське суспільство. Ми маємо допомагати владі ставати такою, якою вона має бути, а не такою як вона звикла. І найголовніше – ми мусимо культивувати здорові цінності у суспільстві і уособлювати їх самі. Бо тільки змінивши цінності нації ми здатні змінити її політичний запит до влади.
Я сказав вам про час, людей, зміни і майбутнє, щоб показати до якої соціальної ролі волонтери мусять прагнути та яке майбутнє будувати. Ми приречені і надалі продовжують вигравати для армії час.
На військовому параді до дня Незалежності були представлені десятки підрозділів. І усі вони хоча б раз отримували допомогу від волонтерів. Артилеристи – користуються волонтерськими IT-системами, авіація – засобами повітряної навігації, флот – радарами, колісна техніка і зокрема американські автомобілі HMMWV були відремонтовані за участю волонтерів. Підрозділи аеророзвідки – отримували від нас безпілотники. А солдати від десантників до морпіхів, усе від тепловізорів до плівки для бліндажів.
Американський автомобіль HMMWV
Якщо говорити про людей, то волонтери лишаються одним з ключових запобіжників у відносинах різних частин суспільства. Їх поважають військові, їм довіряють цивільні, і з ними рахуються чиновники та політики. Це надзвичайно важлива функція, яку мусить зберегти за собою волонтерський рух. І так, я впевнений, що нам усім пора завершувати зі сварками між собою, адже коли чубляться двоє з нас, то тінь падає на усіх.
А коли ми заради чогось об’єднуємось, то стаємо силою. І оскільки ця сила розподілена і не політична – з нею надзвичайно складно боротись. Якщо говорити про зміни, то життя показує, що влада нас чує. Але дуже важливо те, що ми їй говоримо. Волонтери мають ставати експертами у тому що роблять. Наразі відсутня якісна аналітика з військових питань. В результаті політики можуть маніпулювати. Одні з них спекулюють на темі загиблих заради власних інтересів, інші – роблять закони потрібні для армії заручниками політичних ігор.
В результаті вони дуже довго приймали закон про національну безпеку. Але за чотири роки війни так і не спромоглися створити міністерство у справах ветеранів. І це лише початок списку. Ви знаєте, я не є ідеалістом. Я не очікую, що в Україні найближчим часом зміняться цінності людей при владі, але я впевнений, що ми можемо змусити владу перевести питання пов’язані з війною у площину фахових, а не політичних дискусій.
Що ж стосується майбутнього, то як я уже казав, що наш обов’язок це виховати своє і наступне покоління, шляхом культивації в суспільстві таких цінностей як взаємодопомога, відповідальність, чесність та саморозвиток. І єдиний спосіб донести ці цінності до інших – це уособлювати їх своїм прикладом. Що ж стосується нашого фонду, то наші плани на майбутнє такі – ми продовжимо працювати як благодійний фонд, щоб і далі вигравати для наших військових час.
Ми уже відкрили аналітичний відділ і відділ по роботі з органами державної влади, щоб допомогти їм цей час використати ефективно. Наш перший аналітичний звіт розробляється уже чотири місяці, він буде готовий у кінці жовтня і буде присвячений проблемам військового зв’язку. Щоб повернути війну в інформаційне поле і комунікувати свої цінності ми станемо повноцінним інтернет-ЗМІ. Першим інтернет-ЗМІ, яке писатиме виключно про війну.
І звичайно, ми зробимо те, що давно мусили зробити. Продовж року ми створимо відділ по роботі з ветеранами і сприянню ветеранським бізнесам. Ми допомагали їм боротися з окупантом. Тепер ми хочемо допомогти їм стати новою елітою нашої нації. Це єдиний на наш погляд шлях для інсталяції в суспільну свідомість принципово нових цінностей. І щоб підкреслити ці зміни ми оновимо свою візуальну складову.
Що ж стосується волонтерського руху загалом, то на нас усіх досі тримається багато: від скоб, якими зміцнюють бліндажі і моральний дух солдатів до позовів які наша країна готує до Гааги. І перед тим як закінчити, я хочу сказати вам одну річ. Волонтерство – це величезна відповідальність. Волонтерство – це покликання. Волонтерство – це не посада, а статус у суспільстві.
Волонтерів ніхто не призначав і ніхто нас не може знищити. Ніхто не може зупинити такий феномен російсько-української війни як волонтерство. Ніхто не може знищити репутацію нашого руху. Ніхто крім нас самих. Волонтерство – це покликання і закінчується воно лише в одному разі, коли ти забуваєш, заради чого колись починав.
источник: 24tv.ua
SEO продвижение в Одессе
